«Питання національної безпеки». Сергій Колебошин
Автор: Сергій Колебошин, народний депутат України, заступник голови Комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій, голова Консультативної ради при Президентові України з питань розвитку повної загальної середньої освіти
У нас освітні втрати і розриви, здається, найбільші серед усіх країн світу, бо до COVID-19 в Україні додалася війна. Вони існують у будь-якій освітній системі, але у нас драматично поглибилися. Не всі розуміють, що таке освітні втрати і розриви та різницю між ними, бо для широкого загалу України це порівняно нові поняття.
Освітні розриви — це різниця в можливостях, які є в різних аспектах системи освіти. Наприклад, є традиційний освітній розрив між закладами у сільській місцевості й великих містах, і не тільки в Україні, а в кожній країні світу. Є розриви у навчанні, залежно від соціального рівня родини: наприклад, у незабезпечених родинах менші можливості надавати дитині траєкторії для якісної освіти, ніж у заможніших родинах. За час повномасштабної війни у нас додалися нові категорії, які мають освітні розриви, — це діти за кордоном, на окупованих територіях, на лініях зіткнення, внутрішньо переміщені особи, діти, які навчаються онлайн, бо немає бомбосховища або укриття в закладі освіти. Кількість цих категорій драматична, і рецепти, за якими маємо долати освітні розриви, різні.
Освітні втрати — це недоотримана конкретною дитиною освіта. Тут порівнюються навчальні результати в ідеалі і в реальності. У нас ці освітні втрати були і до війни, і до COVID-19. І їх зафіксувало найбільш авторитетне міжнародне дослідження читацької, математичної та природничо-наукової компетентностей PISA, що проводиться ОЕСР. В Україні це дослідження вперше відбувалося у 2018 році, і його результати показали відставання в середньому майже на рік наших 15-річних учнів і учениць від дітей з країн з розвиненими освітніми системами. Цей показник збільшився за результатами дослідження PISA за 2022 рік: зокрема відставання з математики становило 1,5 року, а з читання — 2,5 року.
Базова цінність, якою має бути «прошита» вся система освіти, — це безпека, як фізична, так і психологічна. Психологічний стан усіх учасників і учасниць освітнього процесу є важким, і впливає, зокрема, на освітні втрати. Я впевнений: великою мірою ці втрати зумовлені не тим, що діти не вивчили умовну теорему Піфагора, а їхнім психологічним станом. Дитина не думає про навчання, а відчуває тривогу в школі — через сирени, батьків на фронті чи інші чинники. Крім того, в учнівства нині низька внутрішня мотивація до навчання. Без пропрацювання цих аспектів усі інші освітні проблеми не будуть розв’язуватися. Не буде розвиватися НУШ, не буде відбуватися подолання освітніх втрат і розривів.
Дуже важливо постійно обговорювати тему освітніх прогалин, бо це питання національної безпеки.
Що може тут робити держава системно? Реалізовувати національну програму з подолання освітніх втрат і розривів, яка буде розповсюджуватися на абсолютно всі ланки освіти. Також на рівні програм, освітніх стандартів, базових цінностей, які закладаються в школі, необхідне людиноцентричне ставлення до нетипових кейсів, коли ти можеш надати дитині ще одну можливість, додатковий шанс замість того, щоб ставити на ній хрест. І це підводить нас до усвідомлення важливої ролі вчительства у цьому процесі, їхнього професійного розвитку і того, наскільки вчительки і вчителі підготовлені до такої роботи.
У час війни можливості держави в освіті обмежені, бо бюджет спрямовується на нагальні потреби, наприклад, будівництво укриттів. Але у такій стратегічній темі, як освітні прогалини, важливий внесок робить громадянське суспільство. Разом із громадською організацією EdCamp Ukraine ми розробили освітню платформу «ПОВІР» для учнівства базової і старшої школи, яка працює для подолання освітніх прогалин. Я є співзасновником платформи і автором назви-акроніма: ПОВІР розшифровується як «подолання освітніх втрат і розривів».
Педагогічна модель платформи ґрунтується на внутрішній мотивації дитини до навчання, яка підтримується через спринти — короткі заняття для вирішення нагальних викликів у навчанні, наприклад, із домашнім завданням. Досягши успіху на такій спринтовій дистанції, дитина може зайти у марафон і глибоко пропрацювати певні теми з обраного предмета. Оригінальними елементами платформи є гейміфікація, коли дитина отримує особливі відзнаки, або ачівки, за успіхи, а також віркоїни, внутрішню валюту платформи. Крім власне навчання з математики, української та англійської мов, учнівство має змогу зустрітися на платформі з СЕН-педагогами, які спеціалізуються на соціально-емоційному навчанні, і прокачувати дуже важливі навички для успішного навчання і життя. У 2024–2025 році ПОВІР була пропілотована, і наші гіпотези щодо ефективності моделі підтвердилися. У пілоті взяли участь 2005 учнів і учениць, які змогли знизити рівень освітніх прогалин до 18,93 %.
Одним із чинників успіху ПОВІР стала особлива підготовка вчительства і підвищення кваліфікації у роботі саме з освітніми втратами. Тут хочу наголосити, що українські вчительки і вчителі мають можливість вільно обирати, чого і як навчатися. У нас успішно відбулася реформа сфери підвищення кваліфікації, яка тепер децентралізована і демократична. Також МОН упроваджує нову політику «Гроші ходять за вчителем», практична суть якої полягає в тому, що держава виділяє кошти індивідуально кожному і кожній, і вчительство має змогу витратити їх на цікаве саме їм навчання. Пілотування політики відбувається на онлайн-платформі «Вектор», яка стала головним інструментом впровадження цієї політики.
Власне, платформа «Вектор» також є внеском громадянського суспільства у систему освіти. Бо раніше це була платформа для професійного розвитку EdWay, її розробила і успішно апробувала EdCamp Ukraine. З 2021 року платформа за чотири роки обʼєднала понад 77 тисяч користувачок і користувачів, а також понад 1200 субʼєктів підвищення кваліфікації, які пропонують різні програми й курси професійного розвитку для освітян. У листопаді 2025 року EdCamp Ukraine безоплатно передала EdWay державі як благодійну допомогу, і тепер платформою, вже під назвою «Вектор», опікується Український інститут розвитку освіти. На ній учительство може пройти самооцінювання щодо того, які знання і навички необхідно поліпшити, обрати цікаву їм програму і провайдера, а можливо, і самим пропонувати такі програми, якщо вчитель чи вчителька мають велику експертизу в якійсь галузі знань і хочуть ділитися своїм досвідом. І я вірю, що за час повномасштабного вторгнення українське вчительство накопичує унікальний досвід роботи з освітніми прогалинами, наприклад.
Освіті необхідна індивідуальна робота з дітьми з різними освітніми втратами. Бо травми внутрішньо переміщених дітей абсолютно відрізняються від травм дітей, які залишаються у своєму населеному пункті й дуже часто чують сигнал тривоги. І вони непорівнянні з травмами дітей у прифронтовій зоні. Водночас ми ще не розуміємо, із чим будемо стикатися на деокупованих територіях. Інші проблеми у дітей, які перебувають за кордоном. Тому сценарії пропрацювання таких різних випадків точно різні.
Для мене перемога — це коли дитина зі Львова, Тернополя, Києва, чи Одеси поїде вчитися до закладу вищої освіти у Донецьк, Луганськ або Сімферополь. Або коли дитина з Донецька приїде на захід країни і не почує там, що її батько — сепаратист. Це довга історія, коли ми не просто переможемо ворога на полі бою, а коли відбудеться повна реінтеграція цих територій, зокрема й освітня.
