За вашим запитом “Сертифікат” не має результатів. Спробуйте переформулювати ваш запит і спробувати знову.

«Освітні технології — на благо». Маянк Дінгра

Автор: Маянк Дінгра, директор і глобальний керівник напряму освітньої та бізнес-стратегії HP

Між кожним наступним поколінням є значний розрив у сприйнятті інформації, способі мислення, цінностях і загалом поглядах на життя. Ми, дорослі, — покоління, якому комфортніше в певному середовищі, але ми не можемо нав’язати його дітям, нашим наступникам і наступницям. Адже для них комфорт — це той простір, де панує цифровий і технологічний прогрес, який дуже стрімко розвивається і проникає в усі сфери діяльності людини, зокрема і в освіту.

Я думаю, що найбільші виклики розвитку технологій для освіти пов’язані з двома речами. Дуже часто причиною неефективного використання технологій або відсутності результатів діяльності за допомогою технологій є нездатність освітянства використати весь технологічний потенціал. І це не їхня провина, бо вони не виховувалися в такому середовищі, і те, що очікують від них зараз, дуже відрізняється від того, що було. Ці очікування змінилися дуже швидко і кардинально.

З мудреців або джерела інформації учительки і вчителі перетворюються на фасилітаторок і фасилітаторів. Їм доведеться стати наставниками/-цями, які мають досягати результатів, використовуючи цифрові засоби. Тому здатність освітянства реалізовувати свій потенціал у таких умовах — це, мабуть, один із найбільших викликів, який ми маємо на сьогодні. Для учнівства найбільшим викликом є невизначеність того, яким буде завтрашній день, які навички їм знадобляться, яку роботу вони зможуть знайти, на який рівень доходу можуть претендувати. І навички, яких від них вимагають, також дещо розмиті. А це — виклик і для вчительок і вчителів, адже постійно потрібно підтримувати учнів і учениць на цьому шляху.

Я думаю, ми ніколи не зможемо перемогти прогрес. Тому вчительству важливо відстежувати і розуміти можливості нових технологій.

Точиться багато розмов про переваги й недоліки використання штучного інтелекту (ШІ) як освітнього інструменту. Особисто я думаю, що ШІ замінить рутинні завдання, і людина зможе передавати йому важку роботу незалежно від галузі. ШІ буде створювати контент, генерувати певну інформацію значно швидше, ніж це зробила б людина. Тому я не думаю, що освіті потрібно боротися із цим явищем, але нам варто обговорити, як використати його на благо. Крім аналітичного штучного інтелекту, ми перебуваємо на стадії бурхливого розвитку генеративного штучного інтелекту, який створює нові формати контенту. Поки ці технології тільки випробовуються, удосконалюються і набувають ширшого користування, ми маємо перевіряти правдивість, достовірність інформації, яку від них отримуємо. Але через кілька років інформацію будуть, імовірно, перевіряти вже власне технології, тому не виникатиме запитання, чи потрібно її переперевіряти.

Зараз актуальним є те, як працювати із цією інформацією, оцінювати її, а також як розвинути когнітивні навички, розсудливість, зберігати навички критичного мислення, ситуаційний інтелект, тобто здатність адаптуватися під будь-які зміни. І ми маємо навчати нові покоління вміння застосовувати цей прогрес у своєму житті. Ми повинні розуміти, яку роль тепер, зважаючи на таку кількість нових технологій, відіграє людина. Я переконаний, що суб’єктність і критичне мислення, креативне мислення, проєктне мислення, усі ці навички, які доповнюють одна одну, — це те, з чого ми повинні починати навчати учнівство, бо інформація має сприйматися тільки критично.

Безперечно, стрімкий розвиток технологій вплине і на систему викладання та освіти загалом. Я маю чітке уявлення, якою буде освіта у 2033 році. Думаю, що до того часу навчання відбуватиметься за принципом перевернутого класу, де учні й учениці відповідатимуть за своє навчання. Щойно це станеться, спосіб засвоєння знань також зміниться. По-перше, навчання стане мікрокваліфікаційним у межах короткострокових програм. Видаватимуться нанодипломи, які можна буде накопичувати, щоб здобути освітні ступені. Але навіть у межах загальноосвітніх 12-річних шкіл, я думаю, учнівство почне прагнути до більш модульного способу навчання. Заклади освіти стануть вільнішими і працюватимуть головно для соціальної взаємодії, співпраці, але фактичне навчання відбуватиметься скрізь. У системі вищої освіти самі будівлі закладів можуть зникнути, бо найкращі факультети зможуть об’єднати зусилля: від Китаю до Австралії, від Сінгапуру до Дубаю. Тож подвійні або тристоронні дипломи стануть дуже поширеним явищем. Отже, кампуси як середніх шкіл, так і закладів вищої освіти стануть дуже умовними.

Звичайно, люди — соціальні істоти, нам потрібно взаємодіяти особисто з іншими людьми, тому за такого підходу ми можемо зіштовхнутися з певним розривом очікувань. Проблема в тому, що ми дивимося на все крізь призму нашого сприйняття і тому прогнозуємо певне майбутнє або передбачаємо результат. Але ми не усвідомлюємо, що наша лінза, можливо, вже застаріла і наші погляди не обов’язково правильні. Це стосується і соціалізації людини та обов’язкової взаємодії з іншими віч-на-віч. Існує поняття «сенсорного голоду», тобто ми не отримуємо фізичної взаємодії та дотиків стільки, скільки нам потрібно. І в Україні вже є такий досвід, який, на жаль, сформований повномасштабним вторгненням. Освітній процес зазнав значних змін, учні й учениці роз’їхалися по різних країнах, а клас припинив бути справжнім класом. Тому ми реалізували програму «HP Idea for Ukraine» — освіту з урахуванням травми та соціально-емоційного навчання. Багато вчительок і вчителів насправді відчули, що це їм допомогло, вони змогли згуртувати дітей. Наша програма цифрової рівності для України — це найбільша пожертва пристроїв за всю історію нашої компанії, 70 000 ноутбуків для можливості навчати дітей та підтримувати зв’язок із ними.

Віртуальна реальність може допомогти дитині з віддалених куточків Ефіопії чи Індії отримати доступ до знань, не покидаючи приміщення, у якому вона фізично перебуває.

Особисто я вважаю, що віртуальна реальність буде дуже перспективним явищем найближчі кілька років, і не лише через захопливу взаємодію. Насправді вона дає змогу досягти рівності для всіх охочих навчатися. Занурення у віртуальну реальність вимагає розвитку технологій у майбутньому. І я думаю, що партнерства між великими технологічними компаніями та академічними колами змінять природу надання кваліфікацій. У нас є університети та наукові установи, які видають дипломи, але вже зараз HP, IBM, Google, Microsoft починають створювати паралельні освітні можливості. Ми зацікавлені у співпраці з академічними колами і хотіли б поєднувати їхню вимогливість і нашу творчість в один простір, який забезпечить надання учнівству освіти в новий спосіб.

Наприклад, майже кожен і кожна з учнівства сьогодні грає у відеоігри. Використання цього засобу для навчання стане ще одним цікавим аспектом, адже найбільша на сьогодні стрімінгова платформа, окрім ігор, також має свій освітній канал, який пропонує, наприклад, репетиторів/-ок з хімії, професорів/-ок, які діляться своєю мудрістю. Тож як ми можемо використати це середовище? Як провести учнівство крізь двері ігор і при цьому дати поштовх для їхньої кар’єри в STEM чи менеджменті? Ми маємо знайти відповіді на ці запитання і втілити їх у життя.

Технологічний прогрес був, є і буде. Тому нам потрібно навчитися адаптуватися, використовувати технології для розвитку, освіти, викладання, спілкування та й загалом життя. За цим — наше майбутнє.