Ірина Міньковська представила Україну на ІХ Симпозіумі україністів Центральної та Східної Європи в О
Трішки історії: україністика в Чехії йде корінням ще в XIX століття, коли чеська інтелектуальна еліта, борці за національне відродження займалися Україною як частиною слов’янського світу. Австрійський парламентер Томаш Масарик у 1920-их рр. – уже як голова незалежної держави – надав величезну підтримку українській еміграції, потік якої після поразки в боротьбі за самостійність України через Відень і Польщу попрямував у Прагу. І саме завдяки цій підтримці столиця Чехословаччини на довгі роки перетвориться в центр української еміграції. Тож поява україністики в трьох найбільших університетах Чехії у Празі, Оломоуці й Брно – заслуга цих емігрантів і данина багаторічній традиції.
Декан Філософського факультету Університету Палацького Професор Зденєк Пехал – чудовою українською мовою – на відкритті Симпозіуму підкреслив важливість роботи не тільки Чеської асоціації україністів, але й вітчизняних дипломатичних служб, адже пропаганда російської точки зору на українську культуру, історію, літературу, мову, науку все ще дуже сильна.
Прес-аташе Посольства України в Чеській республіці Тетяна Окопна закликала українських науковці бути не тільки вченими, але й амбасадорами своєї країни за кордоном, а також підтвердила відкритість і готовність Посольства співпрацювати з українськими організаціями, особливо у сфері шкільної освіти.
Серед виступів лінгвістів, музикологів, істориків, культурологів Ірині найбільше запам’яталася доповідь Романа Дубасевича (Берлін, Німеччина) – про користь і шкоду україністики для розуміння кризи в Україні, про те, що «гасло «Воля або смерть» у 21 столітті заперечує саму сутність демократичного суспільства», про те, що одвічні українські «слізоньки при битій доріжці» насправді дуже часто тільки шкодять, і про те, що настав час відсунути емоції на другий план і розпочати все-таки будувати країну, про яку всі мріяють – кожен і кожна на своєму місці. Так, всупереч всім втратам і горю у війні з Росією.
Я представляла тему українсько-латинської транслітерації – єдиної для внутрішнього і зовнішнього використання і такої, що враховуватиме фонетичні особливості української мови – як важливої частини бренду України у світі. Більше скоро можна буде дізнатися зі статті на Новій українській школі 😊
