Інтерв’ю № 7. «Освітній форпост», – Владислав Акименко
В умовах війни з росією українські вчителі та вчительки виказують велику відважність — навіть у прифронтових громадах вони працюють з дітьми. Понад те, педагоги експериментують та винаходять креативні рішення, щоб зберегти дитинство й підтримати учнівство. Про це розповідає Владислав Акименко, учитель історії та географії, консультант Центру професійного розвитку педагогічних працівників міста Лозова, що на Харківщині, який використовує на своїх уроках інтерактивні ігри й стимулює дітей дивитися на історію з різних боків.
Головний урок
Особисто для мене уроком стало те, що в житті потрібно бути готовим до всього і що майбутнє передбачити неможливо. Утім, у нас є можливість творити це майбутнє, а для когось — ним стати. Зараз потрібно експериментувати, не боятися бути тим, ким ти є, або відкривати себе із неочікуваного для себе боку. Потрібно щодня вірити, надихати й змінювати щось на краще. Адже, як показує нам війна, — жодних обмежень не існує, навколо є цілий світ, а майбутнє є в кожному і кожній з нас.
Я відчуваю гордість за кожну українку та кожного українця, які не здалися, а продовжують допомагати і наближати нашу перемогу. Наприклад, мої знайомі, так склалося, виїхали за кордон, але не стоять осторонь, а поширюють правду про те, що відбувається в Україні. Розповідали мені, що, приїхавши в інше місто, в іншу країну, перше, що зробили, — дізналися про акцію на підтримку України і пішли туди, а потім уже шукали житло й налагоджували життя.
Детектив з хепі-ендом
Нинішня війна мені нагадує романи Агати Крісті, де головним героєм є детектив Еркюль Пуаро. Знаєте, вони такі заплутані, сповнені невідомості, сюжет дуже швидко змінюється, і неможливо зрозуміти, що буде далі. Так само і в нас зараз — ти не знаєш, що буде далі, куди впаде ракета та чим закінчиться повітряна тривога. Але головне те, що в тих романах завжди перемагає правда, а винні завжди покарані. І я сподіваюся, що так буде і в нашому житті.
Природа надихає
Як і до війни, нині мій ресурс — це природа. І раніше я в теплу пору року практикував уроки на свіжому повітрі. Бо, як на мене, вони відкривають світ дітям, не скутим шкільними стінами. Я дуже люблю дощ і природу, яка оновлюється після зими. Я впевнений, як і всі ми, що й Україна після війни розквітне і буде ще багатшою і щасливішою.
У детективах Агати Крісті завжди перемагає правда, а винні завжди покарані. І я сподіваюся, що так буде і в нашому житті.
Біля фронту
Головна загроза нашій громаді — ракетні обстріли. Окупанти завдали по Лозівській громаді понад десять авіаударів, по місту було випущено близько 20 ракет. У нас постраждало більш як 200 приватних помешкань, інфраструктура залізничного вокзалу та електростанції. На жаль, є загиблі та поранені серед мирних жителів.
Попри це Лозову називають своєрідним південним форпостом на Харківщині для вимушено переміщених осіб, переважно з Донеччини, Луганщини і Харківщини. Ми прийняли понад 5 тис. людей, велику кількість дітей, серед яких багато малюків. Для них обладнані гуртожитки, шелтери, також небайдужі люди дають прихисток. У періоди активної евакуації через залізничну станцію за день проходило понад 2 тис. людей, а на вокзалі працювали волонтери й волонтерки.
Освітній фронт
Ракетні удари росії заподіяли великої шкоди освітній інфраструктурі міста Лозова на Харківщині. За даними міського Управління освіти, молоді та спорту, лише внаслідок одного ракетного удару 20 травня пошкоджено 11 закладів освіти, з них п’ять шкіл. Через небезпечну ситуацію лозівські педагоги та школи працюють онлайн.
Щоб допомогти освітянам України продовжувати навчати дітей під час війни, спільнота EdCamp Ukraine запустила краудфандингову кампанію — збір коштів на комп’ютерну техніку та доступ до інтернету тим педагогам, які через війну втратили обладнання для навчання. Також зібрані кошти планують направити на психологічну підтримку вчительок і вчителів та організацію конференцій, де вони можуть поділитися досвідом навчання під час війни. До кампанії можуть долучитися як громадяни з-за кордону на платформі GoFundMe, так і українці — на сторінці EdCamp Ukraine, додаючи коментар «Моя війна. Уроки» до платежу.
Дорога життя
Коли нам повідомили, що з Ізюма відкривається зелений коридор, у перший же день туди виїхали водії на автобусах. Так сталося, що ворожа сторона не погодила ці коридори, і водії мусили повернутися. Але, на щастя, наступного дня зелений коридор все ж таки відбувся, і в Лозову приїхали люди, які змушені були покинути свої домівки в Ізюмі.
Ми всі, лозівські освітяни, об’єдналися й готувалися приймати людей з Ізюма. Колеги перетворювали шкільні класи, кабінети на максимально комфортні кімнати для проживання переміщених осіб, з дому несли все, що можна було, допомагали й підтримували. Уночі чергували в школі з тими людьми, щоб вони не почувалися самотніми.
На початку в нас найбільші проблеми були з медикаментами, товарами першої необхідності й особистої гігієни. До війни я по роботі співпрацював з різними міжнародними організаціями, тому одразу з ними зв’язався. І ми змогли зібрати всю необхідну інформацію, зробили заявку на отримання гуманітарної допомоги для шелтера — від обігрівачів до медичних препаратів і предметів особистої гігієни для тих, хто покинув рідні домівки через війну. Їх нам уже надіслали.
Освіта під обстрілами
Найчастіше труднощі з навчальним процесом виникають через обстріли — наприклад, не було світла і, відповідно, інтернету, коли були влучання в місті.
Загалом наша освітня громада за роки карантину повністю адаптувалася. Кожен заклад зробив усе, щоб уніфікувати й удосконалити свою систему дистанційної роботи. У кожній школі є єдина платформа, де зібрані розклади, посилання, щоб дітям було зручно працювати. Через те, що багато дітей виїжджає, зараз учителі знову шукають будь-які можливі джерела зв’язку, доходить до того, що проводять особисті дзвінки. Але іншого виходу немає — робимо все, щоб кожен учень і учениця, де б вони не були, змогли здобути знання.
Я для своїх уроків також збирав усі можливі статті, відеоматеріал, завдання. Потім у мене виникла ідея робити на кожен урок мінісайт, щоб діти повністю поринали в тему, в той чи інший світ, щоб могли орієнтуватися і мати конкретну інформацію.
Давнина й сучасність
Я викладаю історію, а в цій дисципліні кожну подію осмислюють з різних боків і точок зору. Майже третину часу на уроках я відводжу для того, щоб діти самі обговорювали тему, шукали відповіді й розв’язували проблеми. Мені подобається, коли учні самі приходять до висновків, дискутують. Особливо чудово, коли в класах є діти, які переїхали з інших регіонів через війну, і відбувається отакий міжрегіональний діалог різних точок зору.
Щоб заохотити дітей, я шукаю цікаві факти, що пов’язують різні держави Стародавнього світу — наприклад, як Рим впливав на Україну і навпаки, ще колись на початку нашої ери. Також у давнину сучасні українські землі населяли різні племена: сармати, пізніше слов’яни — і от саме вони, попри всю масштабність Римської імперії, стали загрозою для її кордонів. Думаю, що й українці сьогодні стануть загрозою для наших ворогів.
Я проводжу багато практичних занять у форматі інтерактивних ігор. Є безліч застосунків, які дають можливість це зробити. Ось, наприклад, у шостому класі у нас була гра-бродилка, коли ми вивчали загадки Давньої Греції.
Найчастіше труднощі з навчальним процесом виникають через обстріли — наприклад, не було світла і, відповідно, інтернету, коли були влучання в місті.
Не забуваємо про реформу
Війна — війною, а Нова українська школа має потрапити в базову освіту. Тому, коли ми будемо проводити регіональний ЕдКемп у Лозівській громаді, то зосередимося на темі «Навігація НУШ у базовій школі: будуємо мости, драйвуємо зміни, творимо тренди». Ми хочемо порушувати всі питання, які будуть актуальними для учительства базової школи. Це, зокрема, оцінки за щоденним принципом, реалізація концепції щоденного спорту, нові підручники і правильне використання педагогами електронних застосунків, які містяться в цих підручниках. Звісно, також ми будемо говорити, як вплинули пандемія і війна на розвиток української освіти.
Якщо у нас усе вийде, то хочемо створити медіапроєкт, інтерактивну карту нашої громади «Освітній форсайт “Нові ідеї нової школи”». Суть його в тому, що всі охочі зможуть поставити геомітку на карті і написати, чим вони зможуть поділитися. Потім усі учасники та учасниці конференції отримають посилання на неї з контактами, щоб згодом змогли зв’язатися і, можливо, поділитися досвідом.
Символічні місця
Після війни хочу поїхати в Нову Каховку на Херсонщині, там у мене є знайомі по одному з освітніх проєктів. Нещодавно в новинах я побачив, як окупаційна влада знімає український герб у Новій Каховці, який стоїть на в’їзді в місто і зустрічає гостей. Тому в мене з’явилася мрія, щоб велика команда освітян і прихильники ЕдКемпу приїхали й повернули отой український символ волі. Це буде дуже символічно. Мені здається, нині, у якій би точці країни не відбувався ЕдКемп, скрізь буде свій символізм. Кожний куточок України має свою історію, може розказати щось про спротив нинішній навалі.
Креатив під час війни
З колегами за кордоном мені хочеться поділитися досвідом стійкості, мужності, витривалості українського вчительства. Коли країна опинилася на межі хаосу, вчителі та вчительки не перестали працювати, не перестали навчати дітей бути успішними, а головне — милосердними, не перестали бути наставниками, друзями, партнерами, допомагати шукати шляхи й виходити за рамки. Педагоги й психологи навчають дітей адаптуватися і створювати новий світ, а значить, створювати своє майбутнє.
На нинішній посаді я роблю аналіз і моніторинг дистанційного навчання в деяких школах. Знаєте, я неабияк вражений не лише якістю матеріалу викладання, особливо в синхронному режимі, але й тим, як учительство мотивує, як піднімає настрій дітям. У деяких школах педагоги навіть навчилися робити в телеграмі оті смайлики, стікери за місцевими мотивами. Учительки та вчителі, які не думали, що колись таке буде можливо, сьогодні творять, креативлять, налагоджують зв’язок з дітьми. Я бачив практику, як у гуртожитках, сховищах учительство проводило заняття для дітей у формі казки, щоб підняти їм настрій, щоб діти все ж таки залишалися дітьми.
Текст — Галина Ковальчук.
Серія інтерв’ю «Моя війна. Уроки» підготовлена за фінансової підтримки Black Sea Trust for Regional Cooperation – a Project of the German Marshall Fund of the United States (Чорноморський трастовий фонд, проєкт Німецького фонду Маршалла).
Позиції громадської організації «ЕдКемп Україна» і Фонду можуть не збігатися з поглядами, висловленими освітянами в інтерв’ю.
