Геть від стандартизації. Тед Дінтерсміт
Автор: Тед Дінтерсміт, освітній експерт, філантроп, кінопродюсер, виконавчий продюсер фільму «У кого найвищі шанси», автор книг, засновник онлайн-спільноти «ЯкоюМожеБутиШкола»
У теорії освіта має забезпечити дітей певними навичками, здатністю мислити і вмінням ставити мету — як вони хочуть прожити своє життя і як, на їхню думку, це позитивно вплине на світ. Школа має заохочувати дітей до пошуку своєї дороги, призначення в житті. Того, що приносить їм радість, розкриває сильні сторони, цікавить і допомагає розвинути почуття впевненості. Це і є способом творити зміни у світі.
Зараз час технологічного прогресу і, знаєте, ми переживаємо свого роду найкращі й водночас найгірші часи. Ті, хто на правильному боці, стають успішними. А ті, хто на протилежному боці, — неймовірно вразливими. Ми побачили це під час першої хвилі пандемії, коли виявилося, що 100 людей, наприклад, на заводі, можна замінити трьома роботами. Це відчутний переворот. Також з’явиться багато професій середньої та навіть високої кваліфікації, які будуть повністю охоплені штучним інтелектом.
Тому сучасним дітям потрібно формувати спосіб мислення, який буде виходити за межі того, що роблять машини. Ми маємо довірити вчительству створювати завдання, які допоможуть розвинути зовсім інші навички. Бо зараз школи працюють за застарілими моделями.
Знаєте, я бував у школах, які вважаються найкращими в США, але їхній результат — це 100 % підготовка до тестів. Там діти не вчаться бути креативними чи допитливими, боротися з труднощами чи висувати сміливі ідеї. Їх вчать добре складати тести.
Треба більше концентруватися на ступені досягнень у школі та менше – на крихітних відмінностях у тестових балах з математики, якою по суті не користується жоден дорослий.
Я «воюю» з Національним центром освітньої статистики США, тому що вони рекомендують долати освітні втрати через подвійну кількість вправ і робочих зошитів. А я кажу їм: неможливо втратити те, чого ніколи не було. Це налагоджена схема: діти вчать, запам’ятовують, отримують гарну оцінку, ідуть далі, і все по колу. Всі думають, що поверх за поверхом зводять на фундаменті будинок, а насправді просто змінюють один набір будматеріалів на інший, і так безкінечно. Якщо є покоління дітей, яких навчають того, що машини роблять краще за них, то в них немає майбутнього.
Звісно, ми не знаємо, яким буде майбутнє, і тому не можемо підготувати учнівство з упевненістю, що буде саме так або інакше. Невизначеність — це виклик для освіти. У співавторстві з Тоні Вагнером я написав книгу «Мистецтво навчати. Як підготувати дитину до реального життя». Говорячи про навички працівників/-иць майбутнього, ми наголошуємо, що вони мають бути розвинуті настільки, наскільки це потрібно кожному і кожній. Мета освіти має полягати в тому, щоб допомогти кожній дитині відкрити та розвинути свої захоплення, інтереси й таланти, а потім рухатися в доросле життя, обирати повноцінний кар’єрний шлях, бути відповідальними громадянами і громадянками й досягати мети.
Важливо зрозуміти одну річ. Люди, зацікавлені ідеєю штучного інтелекту, роблять критичну помилку — вони чекають часу, коли машини будуть розумнішими за людей. Якщо ви запитаєте, коли машини краще за людей будуть вчитися в школі, відповідь така: приблизно чотири місяці тому. Це вже сталося. Штучний інтелект чудово виконує домашні завдання, складає вступні іспити в Масачусетський технологічний інститут і навіть успішно вчиться на першому курсі в Гарварді. І якщо він щороку покращуватиметься вдесятеро, то на якому рівні він буде за рік, п’ять, десять років? Це може визначити життя дітей, які зараз навчаються. Коли люди це усвідомлять, то упевняться, що треба переходити від вузького академічного інтелекту, який здебільшого полягає в дослідженні, відтворенні, синтезі, своєрідному повторенні того, що вже з’ясували провідні мислителі, до співпраці як з людьми, так і з технологіями.
Нині це дуже актуально для вашої країни, адже Україна через десять років може стати провідною державою світу в економічній та військовій сфері, якщо почати зміни зі шкіл і зробити їх відкритішими вже зараз. Завдання, яке може виконати штучний інтелект, більше не є складним. Навичка, яку може розвинути штучний інтелект, більше не є цінною. Треба навчити дітей використовувати ШІ, щоб вони були значно продуктивнішими у досягненні своїх цілей та мрій. І ми будемо вимагати від дітей відповідальності за створення та реалізацію ініціатив, які мають позитивний вплив на світ.
Потрібно кидати виклик дітям. І вони розберуться. Знаєте, я працюю з невеликою групою в США. Діти, які не мають досвіду в галузі штучного інтелекту, беруть на себе дуже амбітні завдання. І хоча в них невеликий досвід, за 12 днів вони роблять неймовірні речі, бо народжені в цифровому світі. Якщо вони в школі ллють сльози, а потім витрачають свій вільний час на безглузді відеоігри, краще дозволити їм робити щось справді круте за допомогою штучного інтелекту. І це виклик для вчительства.
Роль учительок і вчителів дуже важлива, але їх треба звільнити від рутинної роботи — говорити одне й те саме п’ять разів на день, рік за роком, бо діти пам’ятають це не довше, ніж кілька годин після складання тесту. А от коли роль учительки/-ля буде полягати в тому, щоб спрямовувати, радити, ставити запитання й підбадьорювати дітей, це змінить підхід до роботи і буде цікавим як учнівству, так і вчительству. Коли вони навчаються разом зі своїми дітьми — це цікава пригода. Коли я читаю лекції, часто прошу дорослу аудиторію згадати шкільні роки і пригадати, який досвід мав найбільш позитивний вплив на них. Найчастіше люди згадують конкретних освітян, іноді двох чи трьох, які могли підійти і сказати: «Ти чудово це робиш! У тебе справжній талант!». Це може бути трихвилинна розмова, яку дорослі згадують роки потому, і яка може вплинути на все життя.
Я часто запитую дорослих, як багато теоретичних знань вони використовують і пам’ятають зі школи. Відмінність аналогії від метафори, п’ятистопний ямб, правило ланцюга, валентні електрони, усі ці академічні дрібниці, які вони все одно не запам’ятають, заповнюють 10 000 годин дитячого життя. Якось я проводив сесію з групою дуже досвідчених викладачок і викладачів. Вони мали написати есей, мета якого — дати пораду меру маленького містечка в Бангладеш, як підвищити готовність до землетрусів у громаді. Невеличкий есей на одну сторінку з порадами та пропозиціями. А потім ми прочитали ці есеї, де було написано про частоту землетрусів, перелік п’яти найбільш руйнівних з них. Усе зводилося до того, що треба бути готовими до стихійних лих, і водночас не було жодних рекомендацій. Згодом ми попросили цих досвідчених освітян і освітянок оцінити їхні есеї. Майже всі поставили найвищу оцінку. А потім ми сказали: «Перечитайте завдання. Скільки із цих есеїв відповідають поставленому завданню?». Усі вважають, що хороша короткострокова пам’ять допоможе успішно закінчити школу. Насправді хорошу короткострокову і нескінченну довгострокову пам’ять має штучний інтелект. Тому його використання в освітньому процесі необхідне.
Коли я спілкуюся з керівництвом шкіл або вчительством, я завжди запитую, скільки з них вже дають дітям навички продуктивного використання штучного інтелекту. Цього не робить ніхто. Але якщо дійсно дбати про дітей, це треба почати робити негайно, адже це їхнє майбутнє. Реальність така, що люди, які зрозуміли користь ШІ і змогли навчитися його використовувати, стають уп’ятеро продуктивнішими, ніж були до цього. Треба залучати дітей до взаємодії зі штучним інтелектом починаючи з дитячого садочка.
Водночас необхідно зосередитися на навичках вищого порядку. Знаєте, люди кажуть — і це правда, — що за допомогою чату GPT можна написати есей краще, ніж майже будь-яка дитина здатна написати в старшій школі чи коледжі. Припустімо, мені треба порівняти романи «Який чудесний світ новий!» і «1984», і написати есей на 500 слів в стилі провідного літературного критика. Чат GPT вже через 12 секунд видасть мені чудовий текст. Зрештою, це може стати відправною точкою, після якої есей можна покращити, викласти у власному стилі, прочитати його з іншими, відстоювати свою позицію. Усі ці речі ми можемо робити.
Я думаю, дуже важливо розуміти, що машини працюють дуже добре, тому цей прогрес треба використовувати на свою користь. Не варто намагатися забороняти використання технологій в освіті чи обмежувати учнівство, а потрібно впроваджувати їх і досягати успіху таким чином, щоб, використовуючи можливості машин, учні й учениці могли творити для себе щасливе майбутнє.
