Есей «Смак від навчання»
Авторка: Олеся Чайківська, учителька української мови та літератури, директорка Ліцею ім. В. Чорновола м. Південне, Одеська обл.
У 2023 році я стала класною керівницею 5 класу. 1 вересня дуже хотілося розпочати не з формальностей, а з тепла, тому я запропонувала дітям стати в ранкове коло. У класі були новенькі, а були й ті, хто довго навчалися дистанційно, тож я сказала: «Діти, а кого нам у колі бракує? Поруч із вами ж є ще важливі люди…». Вони усміхнулися й одразу здогадалися — запросили мам і тат. Ми стали в коло всі разом і просто гралися. І саме тієї миті я відчула: ось воно, справжнє ранкове коло — коли всі рівні, коли є єдність, любов, взаємоповага й уміння чути одні одних. Тоді я й вирішила для себе: ранкове коло в нашому класі буде обов’язково, бо саме так народжується команда.
Культура домовленостей
Нова українська школа для мене — про дитину, батьків і педагога, які разом зрощують особистість. Діти, які прийшли в базову школу після НУШ, інші: вони знають, що таке домовленості, і вміють їх дотримуватися. Я переконалася в цьому на простій дрібниці: ми домовилися, що за порушення домовленостей присідаємо 15 разів — і діти, і я. Одного разу я запізнилася, мовчки виконала домовлене — і побачила їхні радісні очі. Тоді стало зрозуміло: домовленості працюють. Саме з таких моментів народжується культура довіри, поваги й підтримки, а нушівці ростуть вільними й творчими.
Практики стійкості
З 2022 року ми в класі крок за кроком опановуємо програму «Соціально-емоційне та етичне навчання» (СЕЕН). Вона вчить дітей помічати свої емоції, слухати тіло й користуватися простими практиками стійкості. Завдяки цьому діти почуваються вільніше й безпечніше: можуть встати, підійти до парти-конторки чи до стіни, сісти на пуфик, взяти ресурсну річ або виконати вправи зі Стратегій миттєвої допомоги. Так вони навчаються чути свої потреби і дбайливо давати раду ризикованим емоціям.
Світогляд учителя
Українська освіта змінюється, з’являються нові виклики — і разом із ними потреба постійно вдосконалювати підходи в НУШ. Щоб реформа не «просідала» на місцях, важливо напрацьовувати нові методики й готувати вчительство до змін. Саме тому, щоб НУШ м’яко й усвідомлено увійшла в 5 клас, ми разом із колегами пройшли курси підвищення кваліфікації від EдКемп Україна. Передусім це було занурення у світогляд і цінності, адже реформа зміщує акцент із простого запам’ятовування знань на формування компетентної особистості — такої, яка вміє застосовувати знання в житті, має цінності, соціально-емоційні навички й навчається в дитиноцентричному середовищі. На прогресивних педагогів лягає особлива місія — вдихнути нове життя в реформу, наповнити її щоденною практикою й підтримати той дух оновлення, який уже прийшов в українську освіту.
Діалог партнерів
Пам’ятаю розмову із 7 класом, коли ми створювали домовленості. Діти раптом поділилися: «До нас прийшла вчителька і сказала, що вже створила правила, за якими ми будемо жити». Я запитала, як вони відреагували. «Ніяк, — відповіли, — ми не знали, що можемо щось змінити». Я порадила говорити й відстоювати своє бачення, бо інакше доводиться жити за чужими правилами. Так, інколи педагогам страшно будувати горизонтальні домовленості. Але варто лише запитати дітей, що потрібно для комфорту й дружньої атмосфери, — і з’являються дуже зрілі пропозиції: піднесена рука, таймінг, взаємоповага.
Домовленості — це не контроль, а довіра й партнерство. Коли дитину чують, вона тримає слово і старається більше.
Мабуть, саме на довірі, повазі, гідності й любові й тримається Нова українська школа.
Простір безпеки
Нас свого часу вчили страхом. Але із сучасними дітьми це вже не працює. Якось я говорила з десятикласницею, яка рік навчалася в Італії, і запитала: «Яких змін тобі найбільше хочеться в нашій школі?» Вона відповіла дуже просто й чесно: «Хочу, щоб не було страшно». І пояснила: у традиційній школі ти часто живеш у напрузі — не знаєш, чи буде сьогодні контрольна, чи викличуть до дошки. А в італійській школі за семестр у неї було лише кілька оцінок, зате постійний розвиток, проєкти, рух і радість від навчання. «Там я була щаслива, — сказала вона, — а тут часто йду до школи зі страхом». Так, інколи педагогам легше тримати дітей у напрузі: тиша, виконані завдання, виставлені оцінки. Але разом із цим ми часом непомітно обрубуємо крила. Мені здається, що страху в освіті не повинно бути. Бо вчитися найкраще там, де безпечно, цікаво й по-справжньому життєво.
Радість пізнання
Коли я почала працювати в 5 класі НУШ, ми вирішили не оцінювати дітей у першому семестрі. Батьківство хвилювалося, але ми постійно пояснювали головне: дитині важливо відчувати радість від навчання — від дослідження, спроб і помилок, командної роботи та спілкування. Завдання дорослих — підтримати це природне бажання пізнавати, творити й радіти успіхам.
