Есей «Шлях до свободи волі»
Автор: Андреас Шляйхер, директор з питань освіти та навичок, радник з питань освітньої політики при генеральному секретарі ОЕСР, засновник освітніх вимірювань PISA, TALIS і ДоСЕН.
Я вражений освітянською спільнотою України. Ви дієте в дуже складному контексті війни і руйнувань. А проте видно, що люди єдині в баченні майбутнього, яке змінюється фактично на Ваших очах. Це зовсім інше майбутнє, ніж колишня система освіти. Ідеться не про те, щоб відбудовувати й покращувати те, що було, а про те, щоб будувати заново, зовсім по-іншому. Адже Нова українська школа побудована на компетентнісному підході до навчання в країні, яка досі мала традицію, спрямовану на відтворення знань. Школа зосереджується на благополуччі учнівства, на соціально-емоційних навичках. Ви розглядаєте людину в цілому як особистість, а не лише її розумові здібності, а освіта йде до ідеї справжньої автономії, за якої вчительство має бути не просто коліщатком у великому механізмі.
Традиції реформ
Освіта — дуже консервативна соціальна організація. Ми всі прагнемо змін, але іноді ми, як батьківство, є скоріше частиною проблеми, а не рішення. Ми дуже переживаємо, що діти більше не будуть вивчати звичні для нас речі, або що вони дізнаються про те, чого ми вже не розуміємо. Учительки і вчителі іноді вчать так, як учили їх, а не так, як їх навчали вчити. І будь-який політик / політикиня, які ухвалюють рішення, можуть програти вибори через освіту, якщо щось піде не так, але не зможуть виграти вибори завдяки освіті, бо якщо навіть зроблять щось хороше сьогодні, то результат буде, можливо, через 10 років, а можливо, й більше. Освітні зміни даються важко.
Проблема в тому, що світ рухається із неймовірною швидкістю. В Україні війна спричиняє, зокрема, зміни в демографії та важкі випробування учнівства в сільській місцевості. Водночас ми живемо в час цифровізації, коли чат GPT може багато такого, що роблять люди.
Ціннісний фундамент
Найважливіша проблема полягає в тому, що ми звикли бачити цінності поза освітою. У школі є зміст освіти, який ми вивчаємо, уміння й навички, які ми опановуємо, а цінності розташовані на вершині. Відомо, що часто ми вчимо цінностей не в межах навчальної програми, а в позакласній діяльності.
Я думаю, що цінності мають лежати в основі системи освіти. І тоді дисципліни ставатимуть інструментами для розвитку цих цінностей
Наприклад, у спорті йдеться не лише про легку атлетику, а й про те, щоб узяти відповідальність за себе, навчитися брати відповідальність за інших людей, розвинути мужність, лідерство, соціальні навички. Ми повинні не лише давати зміст, а й цілеспрямовано формувати цінності з того, що учнівство вивчає в межах різних дисциплін.
Свобода учнівства
Деякі ціннісні концепції, як-от свобода волі учнівства (students’ agency), працюють дуже просто. Учителька чи вчитель формує ідею мислення зростання, у межах якої учнівство розуміє: якщо я старанно навчаюся, то досягну успіху, навіть якщо це важко і здається нездоланним. Це насправді спосіб мислення, який Ви як учительство можете виховувати. Якщо ж Ви завжди зосереджуєтеся на помилках учнів чи учениць, говорите їм, що вони не можуть чогось зробити, тоді, звісно, учні й учениці почнуть вважати себе дурними. А мислення зростання — це здатність учительства дуже швидко створити в дітях усвідомлення того, що свобода волі й залученість можливі. Це легка частина.
Розвинути ж свободу волі набагато важче. Для цього необхідно створити освітнє середовище, у якому учнівство зможе взяти на себе відповідальність за власне навчання. Щоб молоді люди проявили свободу волі, Ви повинні дати їм простір для експериментів, щоб вони робили щось самі, а не споживали освітній напівфабрикат. Адже якщо людина щось робить, вона ризикує. Якщо вона ризикує, то робить помилки. Якщо освіта не допоможе учням і ученицям учитися на власних помилках, вони не зможуть розвинути свободу волі й почуття відповідальності.
Для цього заклади освіти мають організувати свою навчальну діяльність. Наприкінці занять в одній з японських шкіл учительки і вчителі прибирають клас разом зі своїм учнівством. Бо це їхній дім, де вони спільно працюють. У цій школі почали розвивати свободу волі й залученість учнівства з малого і дали дітям невеликий бюджет, щоб вони самі вирішили, як його використати. Учням і ученицям довелося домовлятися між собою, адже вони мали різні думки. Так працює демократія — треба досягти згоди, взяти на себе відповідальність і жити з наслідками, коли щось не вийшло. Ця частина набагато складніша, і саме тому дуже важлива.
Простір ризику
З погляду незначних проміжків часу, наприклад, десяти років, ми не побачимо особливих змін у рівні свободи волі дітей. Коли ж дивитися глибше, є деякі тривожні ознаки. Коли я ходив до школи, мені доводилося добиратися туди самостійно або на велосипеді. Так, зі мною могло щось трапитися, але це було нормально. Сьогодні ж батьки створюють чергу з автомобілів, бо всі привозять дітей до школи.
Ми забрали значний простір для розвитку свободи волі у дітей. Ми зробили навчання дуже безпечним, дуже структурованим і щільним. Знаєте, іноді діти мають графік, гірший за дорослих. У них немає часу пограти на природі, навчитися чогось для себе, бо все життя іде за планом. Ми почали більше говорити про свободу волі, але освіта, яку ми насправді надаємо, переважно спрацьовує навпаки. У нас виробився менталітет перестраховування і страх помилок. Я переконаний, що певний рівень ризику має бути частиною нашого життя, і діти мають до цього звикнути, а також навчитися брати на себе відповідальність за це.
Учительське лідерство
Ви не побачите свободи волі й залученості учнівства, якщо цих якостей немає в їхнього вчительства. В Україні, наприклад, Нова українська школа дає вчителькам і вчителям багато простору для маневру як шкільних лідерок і лідерів, багато способів узяти на себе відповідальність. Але багато хто цим не користується. Учительство проявляє свободу волі й реалізує себе як шкільні лідерки і лідери менше, ніж система дає їм це робити. Думаю, це сигнал того, що вчительство насправді відчуває, що це штучний простір, який був створений спеціально для них.
Мені видається, що децентралізація української системи освіти була більше про децентралізацію бюрократії, ніж про створення реального простору для вчительства, щоб вони стали підприємливими, інноваційними, навчилися працювати в команді. Адже свобода волі й залученість — це не те, що розвивається в ізоляції. Вони завжди розвиваються через співзалученість. Ви працюєте з іншими, завжди залучені в команду, працюєте в групах, в школі, де ціле завжди більше, ніж сума його частин.
Я думаю, ми повинні працювати над тим, щоб свобода волі й залученість стали для вчительства реальністю. Учительки і вчителі мають стати творчими дизайнерами/-ками інноваційних навчальних середовищ
І тут питання, як організувати цю роботу: чи дати підручник і відправити у клас, чи дати простір для співпраці з колегами, підвищення кваліфікації, вивчення і вибір найкращих практик. Учительству важливо ставити собі запитання, оцінювати зроблене, розмірковувати про ефективність та дієвість учителювання. Саме такий спосіб мислення і є дуже важливим для побудови свободи волі й залученості.
Командна культура
Щоб змінювати світогляд дорослих, треба створювати культуру командної взаємодії в школі. І якщо заклади освіти є сильними спільнотами, що розвиваються, це створює динаміку і спонукає людей рухатися разом. У будь-яких спільнотах є мала група інноваторів й інноваторок, які привносять нові ідеї та пробують щось нове. Є ще одна невелика група — ті, кого називають ранніми послідовниками/-цями. Це люди, які цікавляться інноваціями і хочуть їх спробувати. Якщо у Вашому закладі є такі люди, можна починати формувати ранню більшість. Спробувати переконати інших: чому б Вам не спробувати? І тоді вже можна починати змінювати систему.
Якщо Ви просто скажете, що завтра все зміниться, — нічого не зміниться. Потрібно будувати, шукати людей-каталізаторів і об’єднувати їх. Це дійсно важливо, адже освіта часто є дуже ізольованою діяльністю. Учителька чи вчитель працює в чотирьох стінах класу за зачиненими дверима. Ніхто не знає, що вона чи він там робить. А, може, вони й не хочуть ділитися, бо така відкритість не завжди приносить користь. Ця система розвинула світогляд і звички нинішнього вчительства. Якщо ми хочемо змінити ці звички, потрібно змінити культуру праці, організацію роботи, структури навколо неї. Є деякі системи освіти, де багато свободи волі й залученості учительства, багато позитивних речей. А є системи, в яких цього немає. Але я впевнений, що ми здатні на ці зміни.
