«Чистимо інформаційні зуби». Оксана Мороз
Авторка: Оксана Мороз, засновниця ініціативи з інформаційної гігієни «Як не стати овочем», медіаекспертка, письменниця, авторка трьох тематичних книг
Після повномасштабного вторгнення рф інформаційна гігієна українок і українців пережила кілька кульбітів. Спочатку здавалося, що вже за кілька тижнів у мене не буде роботи, і можна буде нарешті зайнятися чимось іншим. Але дуже швидко стало зрозуміло: що далі, то важче, бо проти нас грають утома, стрес, страх і багато інших психологічних чинників, на які ми ніяк не можемо впливати і які лише загострюються після кожного обстрілу і теракту.
Моя інформаційна бульбашка складається з людей, які працюють у маркетингу, рекламі, журналістиці. Заведено вважати, що це професійне коло має високий рівень інформаційної гігієни, фактчекінгу та медіаграмотності. Та, спостерігаючи за своєю бульбашкою, я бачу цікаві тенденції. Є люди, які дуже прискіпливо, інтенсивно фільтрували інформацію в перші місяці війни. Але з часом дехто з них стали робити публікації і писати коментарі дуже-дуже далекі від поняття «інформаційна гігієна». Коли вступаєш із такими людьми в діалог, публічний чи особистий, то в них достатньо цікаві аргументи. Наприклад, коли масово публікували фейкові фотографії порятунку собак після теракту на Каховській ГЕС і людям про це ввічливо говорили, вони казали: «А яка різниця? І там, і там собака. Воно ж передає емоцію. А якщо тобі не вистачає оригінальних собачок, то їдь у Херсон і фотографуй їх». Такі реакції не мають стосунку до інформаційної гігієни.
За останні роки інформаційна гігієна стала більш популярною в суспільстві і медіасфері. Якщо ми візьмемо сам термін «інформаційна гігієна» і простежимо динаміку його використання в інформаційному полі з 2020 року, коли я почала цим займатися, і зараз, то це неспівмірно різні за обсягом поняття. Пригадую, коли у 2020 році я писала матеріали та вживала цей термін, редактори/-ки його викреслювали і казали: «Є зрозуміле слово “медіаграмотність”. Вживай його». І коли я пояснювала, що це трохи різні поняття, мені казали, що це ніхто не буде читати. Зараз про інформаційну гігієну говорить президент, це поняття вживають у соцмережах, і воно входить у широкий обіг.
Різниця між поняттями медіаграмотності та інформаційної гігієни у тому, що перша більше фокусується на перевірці фактів, суті інформації, а друга — на джерелах інформації, їх доборі й фільтруванні.
Інформаційна гігієна — це те, що може зробити кожна людина. Тут я завжди проводжу паралель із зубами. Не всі хочуть бути стоматологами, але кожен і кожна може щоденно приділяти увагу гігієні ротової порожнини.
Як на мене, інформаційна гігієна зараз важлива тому, що це масовий інструмент щоденного вжитку, зрозумілий усім. Коли ми пов’язуємо інформацію з інформаційною гігієною, то наголошуємо, що це — не щось міфічне, це не те, що раз спробували, — і воно розв’язало на все життя всі проблеми. Інформаційна гігієна потребує регулярності, постійної уваги і вдосконалення. Знову звернуся до зубної метафори: гігієна з однією пастою зараз і 20 років тому — абсолютно різні гігієни, які мають абсолютно різні наслідки. Звісно, це потрібно пояснювати ще роки й десятиліття для того, щоб це увійшло в щоденний ужиток, але мені все одно видається, що це правильний шлях.
Інформаційна гігієна — це про стиль життя, так само, як здорове харчування, як здоровий спосіб життя чи інші здорові звички. Це не про те, що ми прослухали лекцію, склали тест і отримали певну кількість балів. Це про те, що ми засвоїли певні принципи та маємо достатньо сил, енергії, наполегливості й мотивації щоденно або регулярно їх застосовувати. Наразі ситуація така, що до цього готовий лише невеликий сегмент суспільства, з яким працює експертне коло з медіаграмотності та інформаційної гігієни.
Я думаю, що впроваджувати інформаційну гігієну в освітні програми потрібно, але лише в тому разі, коли ми дійсно будемо впевнені, що її засвоїли дорослі. Розробляючи сімейний курс з інформаційної гігієни, ми наголошували на тому, що неможливо виховати інформаційну гігієну в дітей, коли її немає у батьківства і вчительства. Коли дитина звіряє інформацію, дуже важливо, щоб у цьому трикутнику принаймні 1—2 кути були тими, хто тямлять та допомагають у цьому, тим самим формуючи в дитини ці навички. Мені видається, що ми маємо фокусуватися, з одного боку, на тому, щоб отримати максимум союзниць і союзників для поширення інформації, тому ми маємо знаходити нестандартні та легкі інструменти для цього, а з другого — ми маємо приділяти увагу інфогігієні сім’ї, щоб батьківство культивувало все це. З третього — ми маємо думати над поліпшенням навичок учительства. Адже вчительство, як і всі ми, часто втомлене, демотивоване, і, як ми бачимо з їхніх соцмереж, на жаль, не повною мірою опанувало інформаційну гігієну. Тому ми маємо виконати багато роботи, яка закладе фундамент, відштовхуючись від якого можна буде говорити про щось інше.
Говорячи про освіту, я маю на увазі не заклади освіти, а інфраструктуру. Звісно, в ідеальному середовищі, без війни, без ненормального сусіда, без цифрової ери, без багатьох інших чинників, які ми, на жаль, не змінимо, ми б говорили про те, що потрібно розробити систему, впровадити її в освіті й тоді за 10—20 років ми побачимо інше суспільство. Але я зараз говорю про короткостроковий результат. Нам немає в кого перейняти досвід. Ми можемо скільки завгодно дивитися на чудові приклади Фінляндії, Швеції, але вони це робили в зовсім інших умовах. Тому я б хотіла, щоб наш дискурс інформаційної гігієни перенісся з винятково освітніх продуктів на інфраструктурні продукти та популяризацію. І тоді, як наслідок, ми зробимо більш ефективну освітню програму.
Мій прогноз на інформаційне поле після перемоги, на жаль, песимістичний. Я вважаю, що ми опинимося в ще складнішій ситуації, бо росія з її інформаційним терором нікуди не зникне, і, на жаль, цей терор буде ще ефективнішим. Ми бачимо це зараз по західних країнах, де росія використовує приховані інструменти, коли ніхто не може розрізнити правду і брехню, навіть ті, хто фахово цим займаються. Після квітня 2022 року російські ІПСО суттєво змінилися і тепер сфокусовані на наших внутрішніх проблемах. Ми вже це бачимо, бо в російській пропаганді жваво обговорюються внутрішні теми в Україні. А українці й українки в це вгризаються, нам це болить, ми не підозрюємо, що там є «рука москви».
Додайте до цього наші внутрішні політичні конфлікти, утому та розколи в суспільстві — і це видається великим викликом. Ба більше, я впевнена, що з таким викликом не зіштовхувався ніхто у світі, і жоден досвід нам не буде релевантний. У світі подібні виклики були в аналогову еру, коли не існувало такого цифрового впливу, соціальних мереж тощо. І що з цим робити, я думаю, достеменно не знає ніхто, бо дуже важко спрогнозувати, як люди будуть на це реагувати та з цим працювати. Якщо на це так дивитися, то виглядає страшно. Звісно, може так статися, що все буде набагато краще. Але я сповідую принцип, що краще готуватися до гіршого і потім радіти кращому.
